РЕКОМЕНДАЦІЙНІ ПРАВИЛА ЕТИКИ СПІЛКУВАННЯ ІЗ ЛЮДЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

  Етика спілкування з людьми з інвалідністю

∙ Толерантність

∙ Рівноправ’я

∙ Розуміння

∙ Шанобливість

∙ Визнання

∙ Сприйнятливість

Якщо до вас звертається особа, що має інвалідність, то потрібно сприймати її в першу чергу як клієнта, який звернувся за послугою, але при цьому слід розуміти і володіти деякими особливостями у спілкуванні.

Вади опорно-рухового апарату

В більшості будівлі і приміщення установ та організацій є недоступними для осіб, які мають проблеми у пересуванні і користуються допоміжними засобами, особливо для тих, які пересуваються у кріслі-візку. До багатьох приміщень людина в кріслі-візку навіть не може потрапити в двері при вході. У цьому разі необхідно:

1. Забезпечити особі з інвалідністю можливість повідомити працівників установ та організацій про необхідність отримати послугу і допомогу. В такому випадку потрібно забезпечити можливість з контактувати з адміністрацією. Важливо, щоб при цьому був двосторонній зв’язок: не кнопка дзвінка виклику персоналу, а переговорний пристрій з відеокамерою (домофон). Домофон потрібно влаштувати при вході в будинок, але він мусить бути розташований у зоні досяжності людини, яка сидить у кріслі-візку. Цей пристрій необхідно позначити Міжнародним символом доступності (МСД*).
2. Після з’ясування причини звернення за посередництвом домофону до особи з інвалідністю виходить уповноважений представник адміністрації установи чи організації. При потребі потрапити в будинок/приміщення з’ясуйте – як допомогти, щоб проїхати в дверях, переїхати через поріг, піднятися по сходах тощо. При потребі перенести людину у візку запитайте, за які частини візка можна брати, щоб піднімати. Не хапайтеся без попередження за крісло-візок.
3. Не поводьтеся самовільно з людиною у візку, не котіть її без дозволу. Під час спілкування ваші обличчя мають бути на одному рівні. Ви повинні або присісти, або сісти поруч на стільці. Якщо людина в кріслі-візку є разом із супроводжуючою її особою, при спілкуванні необхідно звертатися безпосередньо до особи, якої це стосується. Якщо це стосується особи з інвалідністю, то при спілкуванні потрібно в першу чергу звертатися і розмовляти з нею, а не із супроводжуючою особою. Іноді (якщо не часто) люди з інвалідністю не хочуть звертатися, бо бояться, що їм відмовлять.

Основні правила:

– Зробити крок назустріч і спитатися – чим можна допомогти. Допомога має бути ненав’язливою і не надмірною. Вислухайте: що і як робити. Люди на візку також мають різну фізичну справність, відповідно і допомоги можуть очікувати різної.

– Спілкуючись з людиною, яка сидить у візку намагайтеся знайти можливість спілкуватися з нею на одному рівні, щоб людина у візку не задирала до співрозмовника голову. Бажано, знайти можливість сісти на стілець і, якщо йдеться про ознайомлення із документами, мати можливість сидіти поруч за столом.

– Майте на увазі, що у неповноправної людини можуть бути проблеми під час користування письмовим приладдям тощо. Запитуйте, чи потрібно в цьому допомогти.

Вади слуху і мови

Важливо, щоб у приміщеннях установ та організацій була повноцінна візуальна інформація. Люди з вадами слуху ззовні без ознак інвалідності. Однак, при цьому вони можуть мати різний рівень втрати слуху і по різному розвинене мовлення. Є люди, які не чують, але розмовляють. Спілкуючись будьте привітними, посміхайтеся. Таким чином людина матиме до Вас довіру.

– При розмові з нечуючими необхідно дивитися безпосередньо на співрозмовника, повільно і чітко промовляти слова із виразною мімікою. Важливо, щоб джерело світла не було за вашою спиною, бо в такому випадку Ваше обличчя буде затінене.

– Необхідно мати можливість спілкуватися за допомогою переписки: мати листки паперу, блокнот, ручку/олівець тощо. Звичайно, треба писати читабельним почерком, не формулювати довгих фраз.

– Не затемнюйте обличчя, особливо уста, і не закривайте його руками, волоссям тощо.

– Щоб привернути увагу людини, яка не чує, торкніться її злегка за плече або помахайте до неї рукою. Коли Вас помітили, тоді починайте спілкування. Кричати не варто.

– Якщо нечуюча людина користується послугою сурдоперекладача, то при спілкуванні необхідно дивитися на того, хто звернувся за послугою. Тобто, на нечуючу людину, а не на перекладача.

– Підтримуйте зоровий контакт, демонструйте спокій та позитивні емоції.

– Під час розмови з людиною, яка має порушення слуху потрібно дивитися саме на неї.

– Пильнуйте, щоб джерела світла не було за вами. Не затемнюйте свого обличчя.

– Переписуйтеся, щоб уникнути труднощів при усному спілкуванні.

– Говоріть ясно та чітко, не змінюйте теми розмови.

– Якщо спілкуєтеся через сурдоперекладача, звертайтеся безпосередньо до співрозмовника.

З вадами зору

Спілкуючись із незрячими людьми називайте себе і, залежно від ситуації, присутніх.

– Описуйте – де ви знаходитесь і попереджуйте про перешкоди, які є не шляху.

– У розмові з незрячою людиною завжди звертайтеся безпосередньо до неї. Необхідно представитися, хто Ви, які маєте повноваження, після чого повинні запитати – чим допомогти.

– При супроводі у приміщенні попереджуйте про перешкоди, які є на шляху, наприклад: «зараз будуть сходи, двері з порогом тощо». При можливості озвучуйте інформуючи про оточення.

– Якщо припровадили незрячу людину до якогось кабінету службової особи, то інформуйте, куди ви привели, називайте цю людину і інших присутніх. Якщо збираєтеся читати, попередьте про це.

– Не замінюйте читання будь-якого документу його переказом, особливо, якщо при цьому треба поставити підпис.

– Якщо рухайтеся, то попередьте про це.

– Не тягніть за собою. Поясніть чітко – куди потрібно іти.